Автор: Олена Буткевич
14 Лип. 2021

Подорож на «зелений острів скарбів» України

Україна – одна з найкрасивіших країн, в якій зосереджена безліч пам'ятних місць, де зберігається багатовікова історія і велика кількість чудових природних пейзажів. Чарівні Карпати по праву називають зеленим островом прихованих скарбів, які обов'язково відкриються, якщо з любов'ю, терпінням і допитливістю почати дивитися, слухати і відчувати. Українські журналісти вирушили в подорож на цей «острів» і привезли додому безліч вражень.

Кожне місто і селище, починаючи від Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Кут – це мальовничі, казкові місця з оригінальними, старовинними і сучасними забудовами. Але це були б просто будівлі, якби не добрі, яскраві, співучі, працьовиті люди, які люблять свою землю і свої традиції. Вони відкривають гостям не тільки свої будинки, а й свої серця. Вони думають про те, що буде на їхній землі завтра. Завдяки їм з'являються приватні аеродроми, затишні готелі, ресторани і популярне сьогодні «зелене» підприємництво, яке приносить прибуток своїм засновникам, а навколишньому середовищу і суспільству – користь.

Голова Івано-Франківської обласної адміністрації Бойчук Андрій Михайлович на зустрічі з українськими журналістами сказав: «Одне із завдань, яке зараз успішно реалізується – це розвиток історичного, рекреаційного та екологічного туризму». І в цьому немає нічого дивного, адже природа Карпат – це справжній скарб.

Перлина Карпат – Гуцульщина. Гаряча і пристрасна, з самобутнім характером і неймовірними гірськими пейзажами! Журналісти, що приїхали з усіх куточків України, змогли зануритися в калейдоскоп екологічного, оздоровчого, пізнавального, етнографічного, спортивного, релігійного, гастрономічного і культурного туризму цього регіону, завдяки меценату і організатору цієї захоплюючої подорожі Григорію Томюку.

Навіть найкоротша поїздка в Карпати завжди починається з мрії. Мрії доторкнутися до чогось щирого, величезного, неймовірного. Мрії освіжити думки, дізнатися краще людей, перейнятися багатовіковими традиціями, насолодитися красою і величчю природи. Насолоджуючись красою сизо-блакитних вершин карпатських гір, потрапляєш у особливу атмосферу власної течії часу. Тут здається, що хвилини застигають у просторі і годинник зупиняється. Звільнившись від міської метушні, можна нарешті на повні груди вдихнути чисте повітря свободи і стати співзвучним природному ритму.

Тут живе «всесвітня» історія

Наша пригода стартувала з чудової зустрічі з енергійним гуцулом, власником садиби «Еко Карпати» Григорієм Томінюком – людиною-феєрверком.

Вся садиба – це великий арт-об'єкт, де виникає відчуття, що потрапляєш у калейдоскоп, у якому швидко змінюють один одного епізоди всесвітньої культури.

Експонати розташовані у кімнатах, коридорах, залах відпочинку, на стінах, стелі. Протягом 25 років Григорій збирав свою колекцію по всьому світу. З кожним експонатом у нього пов'язана чарівна історія, якою він ділиться з хвилюванням і натхненням.

Але найцікавіші епізоди – це історії рідного краю, де дивним чином поєднується синява неба з високими гірськими вершинами, міфи і перекази з сучасністю, де живуть добрі і привітні люди.

Хто побував тут хоч раз, буде повертатися сюди знову і знову.

Над зеленим океаном гір

У надії наздогнати сонце ми їдемо підкорювати небо і зустрічаємо ще одну дивовижну людину. Легендарний пілот з Коломиї – Ігор Табанюк – присвятив все життя авіації. І навіть на пенсії військовий льотчик, маючи найвищі рейтинги у авіаційній спеціальності, багаторічний досвід роботи і тисячі годин нальоту, не зрадив себе. Це людина, закохана у небо і в свою професію. Займаючись бізнесом, сім'я Табанюк виступила ініціатором і меценатом відродження малої авіації у регіоні. Сьогодні це місце, яким може пишатися не тільки місто, але і вся країна.

Колись заросле поле з розваленими ангарами вони перетворили у сучасний, сертифікований аеродром в Коломиї. А льотна школа малої авіації відома на весь світ, тому що готує професійних приватних пілотів – сміливих і працьовитих. Тут збираються тисячі фанатів неба на Всеукраїнський фестиваль автомотоавіатехніки Drive for Life fest.

Ігор піднімає нас вгору на літаку, щоб ми могли помилуватися красою зеленого океану карпатських гір. Пілот демонструє майстерність вищого пілотажу і у нас виникає зовсім інше ставлення до свободи переміщення і до самого життя.

Пам'ять про літописця Гуцульщини

Людей, здатних змінювати хід звичних речей, йти проти «інерції спокою» і замінювати її поступальним рухом вперед – небагато. Тих, хто робить це у масштабах цілого регіону, і того менше. Нас чекало ще одне відкриття. З ентузіазмом наш кортеж з семи джипів тримав курс до Меморіального музею Петра Шекеріка-Донікового у Верховині. Коли водії вимкнули мотори, ми побачили, що дорога привела нас до двору дерев'яного будинку. На ганку нас вже чекала Надія Маківчук – засновник, директор і господиня Меморіального музею. Щоб ми повністю перейнялися історією музею, Надія нас зустрічала у традиційному гуцульському костюмі.

Виявилося, що ідея створення музею з'явилася у неї ще в дитинстві, коли старожили села з повагою розповідали про її родича Шекерік-Донікова, етнографа і письменника, що стояв біля витоків гуцульського театру в с. Красноїлля під керівництвом Гната Хоткевича (прим. ред. – український письменник, історик, театральний і громадський діяч). Коли Надії на весілля сім'я подарувала будинок, вона вирішила, що в одній з його частин точно буде музей. Для неї було дуже важливо зберегти пам'ять про літописця гуцульського народу, автора роману «Дідо Іванчик» Петра Шекерік-Донікова.

Під час екскурсії музеєм, ми захоплено слухали мелодійну мова Надії, хоча значення деяких слів іноді не розуміли. Але господиня з таким захватом розповідала нам про культурне багатство краю і звичаї, що збереглися до наших днів, що ми не помітили, як пролетів час. А для повноти відчуттів, для того, щоб ми відчули себе справжніми гуцулами, Надія запропонувала нам приміряти щось з колекції національного одягу, яку вона створила. Так ми підготувалися до наступного етапу нашої подорожі.

Краса незайманої природи

На хвилі піднесення і величезного бажання дізнатися більше інформації про загадковий і автентичний край, ми вирушили у національний природний парк «Гуцульщина».

У парку створюється відчуття, що кожне каміння ніби має петрогліф з особливим значенням, а вся територія незримо пов'язана з космосом.

Перейнявшись легендами і міфологією парку «Гуцульщина», його своєрідністю, історико-культурною цінністю, ми вирішили як прадіди гуцулів нашептатися з водоспадом. Як каже народне повір'я: «Розкажи водоспаду свої думки. Постав запитання і ти почуєш через тихий шелест води відповідь». Хоча місцеві водоспади і не можуть похвалитися великими розмірами, але вони мальовничо вписуються у прекрасний гірський ландшафт.

Поступово піднімаючись у гору, ми ще довго чули шум води, що віддалено нагадує голоси. Вслухаючись в них чи в себе, ми отримували прості відповіді на наші непрості питання і розуміли, що деякі з них залишаються відкритими тільки тому, що ми боїмося почути відповідь.

Під куполами історії

За порадою Григорія Томінюка, наш подальший шлях лежав до церкви Пресвятої Богородиці УПЦКП, на території якої розташоване цілюще джерело.

У народі його називають купіль Пантелеймона Цілителя. Сюди споконвіку люди приходили за зціленням себе і родичів, і сьогодні з усієї України їдуть до джерела за порятунком.

Приголомшливі історії, що розповів нам настоятель церкви Юрій Мануляк, стали для нас свідченням цілющої сили води.

Надихнувшись історією настоятеля, ми вирішили подивитися ще одну визначну пам'ятку Гуцульщини – «Чисту церква». Церква отримала свою назву тому, що в ній ніколи не відспівували покійних, а тільки проводили церемонії одруження і хрещення. Золоті куполи ми побачили здалеку, коли їхали по бездоріжжю і ловили себе на думці, що ця поїздка для людей з сильною нервовою системою.

«Чиста церква» стоїть на вершині гори на висоті приблизно 1600 м над рівнем моря. Передзвін її дзвонів мелодійно розноситься луною по схилах гір, створюючи атмосферу спокою й умиротворення. Цю духовну обитель побудувала сім'я, в якій два сина побували у зоні АТО. Один з них зараз служить при церкві священиком. Звичайно, будівля сучасна, але атмосфера у ній заслуговує на те, щоб «Чиста церква» стала однією з найвідоміших в країні.

Перший день нашої подорожі дійшов кінця і ми повернулися у садибу «Еко Карпати», щоб гарненько відпочити перед наступним насиченим днем.

Адреналіновий тур

Ранок почався для нас з підготовки до рафтингу. Ми вирушили на човнову базу в с. Красник, якою керує дуже доброзичлива і балакуча людина Роман Зитинюк. Ідею власного бізнесу, пов'язаного з рафтингом, господар виношував 10 років. Він подорожував різними країнами, спостерігав за діяльністю подібних місць і переймав кращі практики. Щоб втілити свою мрію у життя, Роману довелося навіть деякий час працювати закордоном. Зате сьогодні база «Карпати» відкрита і оснащена найкращою екіпіровкою для рафтингу. Так, проста людина з Гуцульщини, своєю справою прагне розвивати культуру краю, створюючи можливості для молоді і залучаючи її в активний спорт.

Сплав по річці залишив в пам'яті незабутні враження. Коли з командою «летиш» вниз по вируючій річці, адреналін зашкалює – настільки переповнюють емоції, що змінюються кожну хвилину. В одну і ту ж мить ми відчували і страх, і захоплення, і бажання підкорити водну стихію, приборкати її буйний характер.

Природа створила в Карпатах ідеальні умови для водних походів – рафтинг-турів. Це активний відпочинок, яким можна насолоджуватися і з сім'єю, і з друзями, і з колегами. Насичені чотири години, протягом яких ми сплавлялися по річці Чорний Черемиш, відпочивали на обладнаній стоянці на березі річки і насолоджувалися національними стравами і шашликами, залишили у нас неперевершені відчуття надовго.

Село з сюрпризом

Наступним пунктом нашої подорожі було село, яке називають серцем Гуцульщини. Глава Космацької сільської ради Мохначук Дмитро Васильович поділився з нами різними історіями про активність громади, де кожен житель прагне привнести щось своє у культурний розвиток села. З давніх-давен с. Космач було одним із центрів декоративного мистецтва. Тут розвивають різьблення по дереву на музичних інструментах, скриньках, ложках, вправні майстрині створюють теплі ковдри з кращої овечої вовни і шиють святкові вишиванки. Тут активно розвиваються різні види художніх народних промислів. Під руками різьбярів, гончарів, вишивальниць народжуються мистецькі твори, які можна побачити у багатьох музеях України і за кордоном.

У селі Космач нас чекав ще один приємний сюрприз – італійський ресторан «Villa Mariya», що працює за всіма правилами і канонами мишленовських закладів. За успіхом цього місця – історія Марії Василівни Линдюк. Свого часу вона їздила на заробітки в Італію, де непогано вивчила італійську мову. Одного разу вона зустріла ресторатора, якому з усім запалом, глибиною і любов'ю описала звичаї і красу рідної землі. Ресторатора настільки вразило почуте, що він негайно прилетів побачити все своїми очима. Йому знадобилося зовсім небагато часу, щоб прийняти рішення, продати бізнес в Італії та побудувати в селищі готельно-ресторанний комплекс. Сьогодні комплексом управляє саме та жінка, яка була музою його створення – Марія Линдюк. Їй допомагають чоловік і діти. А італійський ресторатор тепер насолоджується своєю великою українською родиною.

Місце творців

Унікальна природа і мальовничі ландшафти Гуцульщини довгі роки надихали Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших письменників. Село Криворівня, що перед Верховиною, було улюбленим місцем роботи і відпочинку діячів української науки, літератури і мистецтв. Тут творили Михайло Грушевський, Леся Українка, Гнат Хоткевич тощо. На території селища знаходиться більше 20 музеїв. Найпопулярнішим вважається музей фільму «Тіні забутих предків» в традиційній хаті-гражді.

Але є й інші музеї з не менш цікавою історією. Наприклад, будинок-музей, створений ремісником Михайлом Юсипчук-Дідишиним, який починав з того, що на власні гроші купував реліквії.

Пізніше до нього приєдналася вся громада. І тепер у дворі цього поважного чоловіка – сп равжній народний музей під відкритим небом. У колекції зібрані предмети побуту, зброя часів опришківського руху та рідкісні речі: бартки, топірці, кептарі, череси тощо. У музеї є також незвичайні скульптури з дерева та каменю.

За розповідями, біля будинку, в якому розміщений музей, понад три століття тому був смертельно поранений легенда Карпат – Олекса Довбуш.

Наша поїздка наближалася до завершення. Від цього ставало трохи сумно, але сумувати довго нам не дали – нас проводжав музичний колектив «Забава», який майже без втоми всю ніч співав і грав на музичних інструментах. Їх душевні пісні були наповнені щирою любов'ю до свого краю і його краси, до щедрих людей і цікавих традицій. Через них музиканти прагнули передати всім своє бажання зберегти цю унікальну культурну спадщину і передати її цілісною нащадкам.

Карпати – це місце, куди можна приїжджати десятки разів і кожна нова подорож буде відкривати вам невідомі сторінки регіону. Надихаючі гірські пейзажі, яскраві емоції пригод, стародавні пам'ятки, смачна кухня і щира привітність господарів – що ще потрібно для перезавантаження. Так, а за сувенірами можете заїхати на косовський ярмарок. Саме сюди зазвичай прагнуть потрапити закордонні і українські туристи, щоб привезти додому шматочок Карпат.

Рекомендуємо почитати

Куда поехать в 2020? Airbnb назвал 20 самых популярных направлений в будущем году

Саша Лабуда: «Київ надихає мене більше, ніж будь-яке місто у світі!»

Традиционная асимметрия и черный в показ Yohji Yamamoto