Герой обкладинки Million magazine №3 – людина, котра справді викликає захоплення та повагу. Його життя – це приклад свідомого вибору. Вибору життєвого вектору, напрямку шляху, переосмислення цілей та поглядів на життя. Наша історія – про те, що іноді невідоме стає благом та переводить особистість на наступний рівень розвитку. Вона про те, що зміни можуть відкрити нові світи, нові горизонти та нові можливості. Про це та багато іншого розказав в інтерв’ю бізнесмен, блогер, телеведучий, громадський діяч, мандрівник, засновник міжнародної тревел-спільноти ONE LIFE Артемій Сурін.
•
•
Ваша історія – готовий сюжет для пригодницького та водночас мотиваційного фільму. Я з гордістю, що ви мій співвітчизник, можу визнати, що ви – живе уособлення Індіани Джонса в найкращому сенсі цього слова. У вас навіть капелюхи схожі. Ви перший українець в історії України, що здійснив навколосвітню подорож під назвою Big Circle тривалістю 280 днів, яка відповідає вимогам британського Королівського географічного товариства. Ще й зафільмували всі 6 континентів за допомогою дрона. Тобто встановили тим самим два світових та чотири національних рекорди, що зафіксовано у «Книзі рекордів Гіннесса». Це сталося зовсім нещодавно – ви повернулися до України в червні цього року. Розкажіть, що надихнуло вас до цієї неймовірної мандрівки? Як довго готувалися?
На цю подорож мене надихнула дитяча мрія. Коли я був маленьким, мій тато приніс додому підписку творів Жуля Верна радянського видання. Ми жили в іншій країні й навіть не уявляли можливості подорожувати. Були тільки уроки географії, книжки, фільми. Тоді я поринув у світ пригод, благородних вчинків, вивчення віддалених куточків Землі, перетину морів та океанів. Це мене дуже надихнуло. Я почав про це мріяти. Моїми улюбленими авторами стали Жуль Верн, Джек Лондон, Рафаель Сабатіні, Александр Дюма, Даніель Дефо, Джеймс Фенімор Купер… Я зачитувався їх творами. Зараз розумію, що перші кроки до навколосвітки були покладені саме тоді – в 6-7 років. Адже найзаповітніші мрії дитинства не проходять безслідно. Дуже часто люди ховають свої дитячі мрії під рутиною, яка вважається дорослим життям. Але те, на що реагувала наша душа в дитинстві, – насправді найчесніше в людині.
До тридцяти років я теж забув про свою жагу мандрувати світом. Я мав спочатку досягти чогось, самореалізуватися. Було навчання, професійні досягнення, бізнес. Я свідомо відклав подорожі. Я був хлопцем з простої родини з Харкова. Після школи здобув юридичну освіту. Які в мене були перспективи? Я мав сам себе поставити на ноги, сам себе зробити, створити можливості. Тоді мене драйвила постійна важка праця, було бажання стати професіоналом вищої ліги, була потреба здобути повагу оточуючих.
Минулого року в Таїланді я пройшов досить серйозну духовну психоемоційну практику, що зветься «чорний ретріт». Це практика, коли людина «вимикає» всі свої рецептори та залишається наодинці зі своїми думками. Коли я вийшов з тієї чорної кімнати, я зрозумів, що час прийшов. Для такої подорожі ніколи не настануть зручні обставини. Завжди знайдуться справи, зобов’язання, якісь перепони. Це челендж для самого себе. Але я зрозумів, що я готовий до цього, і маю стартувати цього року. В березні я це вирішив. Два-три тижні в мене пішло на підготовку маршруту. Стартував я 14 жовтня.
•
•
Проїхати навколо земної кулі за 280 днів – це дуже важко? Розкажіть про найбільш яскраві моменти вашої мандрівки. Чи були якісь випадки, коли ви жалкували, що розпочали цю подорож?
За 280 днів я побував на всіх шести континентах Землі, відвідав 41 країну, перетнув всі меридіани та всі часові пояси планети, три океани та двічі – екватор. Все це – без єдиного авіаперельоту. Я зовсім не втомився. Можливо тому, що я заздалегідь морально готувався до цієї подорожі. Хоча, якщо чесно, продумати всі тонкощі такого довгого шляху, з урахуванням всіх мандрівних канонів, було не так вже й просто. До того ж, така подорож – це виклик самотності. Адже майже рік я більшість часу проводив на самоті, наодинці з собою. Не кожній людині це підійде.
На цьому шляху мені вдалося зустріти та навіть взяти інтерв'ю у довгожителів племені хунза в Пакистані, побувати in the middle of nowhere – на острові Піткерн в Тихому океані. Це найвіддаленіша від будь-якого континенту точка. А один з найбільш вражаючих моментів у навколосвітній подорожі – ніч в безлюдній Сахарі.
Я добре пам’ятаю момент вже наприкінці мандрівки, коли я чекав на паром до Батумі, котрий мав доправити мене додому. Я подумав: «Ну от, невже тепер я вже можу ні про що не думати, ні до чого не готуватися?..» Але втоми не було. І навіть після того, як ближче до кінця подорожі мене незаконно заарештували в Ірані, посадили до в’язниці та звинуватили у шпигунстві за те, що я знімав дроном туристичний об’єкт (хоча в мене був на це офіційний дозвіл), та мені погрожувало довічне ув’язнення або страта (такі суворі закони в Ісламській Республіці Іран), я не пожалкував, що розпочав цей шлях. Це було страшно, але мені вдалося всіма правдами та неправдами заволодіти своїм смартфоном, зв’язатися з посольством та написати короткий пост на Facebook. Вже потім я дізнався, що мій допис підхопили користувачі мережі, українські ЗМІ. Та Міністерство закордонних справ України, на диво, швидко та чітко спрацювало та витягнуло мене з ув’язнення.
Але навіть в цей жахливий момент моєї мандрівки я не жалкував, що розпочав її. Врешті-решт, я здійснив мрію та досяг того, чого прагнув.
Ваш перший мільйон ви заробили у 25 років, а працювати почали з 15 років. Розкажіть, звідки у зовсім юного хлопця було стільки бажання працювати з ранку до ночі? Як ви вирішили у 15 років, в буремні часи перебудови, створити власний бізнес, та що з цього вийшло?
Бажання працювати виникло досить природно. В мене не було грошей, а я почав їх потребувати. Мені було п'ятнадцять. Хотілося гуляти, зустрічатися з дівчатами. Брати гроші у батьків – це не круто. Я б перестав себе поважати. Та і можливості такої не було. В мене дуже проста родина. Я розумів, що я сам маю почати заробляти. А що можна робити в п'ятнадцять років? Щось просте. От я і винайнявся на пару з другом працювати вантажником. Попрацювавши трохи вантажниками, ми повністю занурилися в усі, так звані, бізнес-процеси цієї справи. В нас виходило. Тож я запропонував своєму другу допрацювати в наймах обіцяний час, а потім почати продавати товар самостійно.
Це був 1996-ий рік. Залишалося питання – де взяти гроші на старт нашого бізнесу. Я підрахував, що на першу закупку, оренду точки та всі організаційні процеси необхідно дві тисячі доларів. Це були шалені гроші на той час. Але я займався баскетболом та користувався довірою у спортивних колах. Тож я підійшов до одного із знайомих нашого тренера та чесно розповів про наш стартап. Нам нічого було закласти, але ми готові були взяти гроші в борг навіть під шалений відсоток. І нам їх дали. Борг ми віддали за півроку з усіма відсотками.
Я отримав змогу допомагати батькам. Заробляв тоді в день стільки, скільки вони заробляли за місяць. В нас взагалі дуже довірливі стосунки з батьками. Я ще з дитинства навчив їх вірити мені. Вони мене завжди підтримують.
•
•
Потім ви завершили роботу на ринку. Отримали юридичну освіту. І після першого візиту до Києва вирішили тут залишитися…
Так, це місто моєї мрії. Я одразу закохався в Київ. Коли я вже закінчував юридичну академію, жив між двома містами – Харковом і Києвом. Вже тоді я побачив, що того, чого мене вчили у вузі, – мені недостатньо. Сфера права активно розвивалася. Я почав вивчати земельне законодавство. Ставав експертом, але відчував, що мені бракує практики. Тож за мізерну зарплату я пішов працювати простим юристом до Харківського міськвиконкому. Але то був шалений досвід. Мій досвід практикуючого юриста забезпечив мені потік клієнтів, коли я переїхав до Києва та відкрив власну юридичну практику. І вже тоді я почав заробляти досить серйозні гроші.
Ваша фірма входила в топ-10 найуспішніших в Україні та мала серйозну клієнтуру. В який момент ви вирішили залишити успішний юридичний бізнес?
Так, з одного боку я отримав те, про що мріяв. Став на ноги. Міг допомагати родині. Згодом я відкрив інвестиційну компанію. Ми допомагали заводити іноземні інвестиції в Україну. Були дуже великі заробітки.
В якийсь момент мені здалося, що я захворів. В мене був стан, схожий на грип. Слабкість, немає сил, нічого не хочеться, невелика температура. Я думав, це мине, як будь-яка застуда. Але краще мені не ставало. Я почав шукати причину, ходив по лікарям. Пройшов всі дослідження, здав всі аналізи. Адже мені треба було керувати бізнесом. Я не міг лежати під ковдрою. Це коїлося зі мною протягом двох років. З 25 до 27 років приблизно. Найактивніша фаза життя. І наче я досяг всіх своїх мрій. В мене був супер-офіс на Андріївському узвозі, автопарк, гроші, визнання колег, можливості, повага. А я не міг нічого с собою зробити. Мене це все взагалі не гріло. Це був важкий для мене час.
Відповідь знайшлася випадково. На той момент у мене був великий пул клієнтів в США. І я розвивав та часто навідував американський офіс. Одного разу я приїхав на зустріч, і поки чекав клієнта, почав гортати журнал, що лежав на столі. Мене зацікавив матеріал з фото якогось чоловіка в тропічній локації. Історія була про власника мережі стоматологічних клінік з Австралії. Він був успішним бізнесменом. А потім з ним щось сталося. І далі я читаю всі симптоми, які я відчував саме в той момент. Він також намагався боротися з цим станом, але все було марно. Тоді він зрозумів, що він неправильно живе. Його душа лежала до серфу, океану, природи. Тож він продав все та переїхав з родиною на Балі. І став щасливою людиною.
Ця стаття мене дуже вразила. Сидячи в розкішному готелі на зустрічі, і маючи майже все, про що я мріяв, я подумав: «Адже ми живемо лише один раз. Життя одне. One life». І рука сама в блокноті вивела цю фразу та прималювала зірку. В той момент я зрозумів, що можу врятувати себе сам.
•
•
Ваша родина і друзі підтримали вас в вашому рішенні?
Це було складно. Усі з мого оточення крутили пальцем біля скроні та казали: «Тьома, що за маячня? Поїдь у відпустку». Батьки відреагували більш толерантно. Вірили в мене. Але теж хвилювалися, звісно.
Коли ви залишали бізнес, ви вже точно знали, що створите щось на кшталт One Life?
Десь два роки в мене зайняв вихід з бізнесу та завершення проектів. На той момент у мене в голові вже був One Life як персональна ідея. Як кредо мого життя. Я почав подорожувати. Якщо тобі чогось справді хочеться, то ти не відчуваєш кайданів умовностей. Я зробив першу експедицію на Північний полюс. Самостійно, спонтанно, без досвіду. Це була складна подорож. Там я зрозумів, що знаходжуся на правильному шляху.
Розкажіть, як з’явилася ваша спільнота, та на чому базуються її основні принципи?
Після північної експедиції я почав створювати в Києві телевізійний проект. Продовжив подорожувати. Почав писати про свої мандрівки на одному блогерському сайті. І кожну свою розповідь чи відео я завершував словами: «Я вважаю, що життя в нас одне. Я так змінив своє життя, і якщо ви щось подібне відчуваєте, то змінюйте своє. Більше такого шансу не буде. Не зволікайте. One life».
Я отримав дуже багато позитивних відгуків, багато підтримки. Це були 2010-2011 роки. Підписників ставало дедалі більше. Вони коментували, слідкували за моїми дописами, надихалися. Я розумів, що маю якось їх підтримати та об’єднати. І 3 вересня 2011 року я вирішив зробити офлайн-зустріч моїх однодумців-підписників у Києві. Я не знав – чи прийде хтось. В результаті приїхало триста людей з кількох країн, з багатьох міст. І я вперше тоді відчув цю синергію Оne Life. В наш час ми маємо великий дефіцит людей, які тебе розвивають, з котрими дивишся в одному напрямку, з котрими, врешті-решт, просто хочеш говорити, подорожувати. Щоб не було соціальних ролей, підтекстів, якихось понтів. Щоб було просто щире спілкування.
Так стала розвиватися спільнота One Life. Ми почали збиратися, спілкуватися, подорожувати.
Чи швидко One Life стала не просто спільнотою, але й бізнесом?
Першу яхтову флотилію ми провели у Греції. Це було 10 яхт, 100 чоловік. Ми тоді придумали вперше цей формат яхт-week, який став взірцем і в Україні, і за кордоном. Ми показали, що відпочинок на крутій яхті з безліччю активностей може бути доступним. Друга флотилія складала 20 яхт та 200 мандрівників. Після цього я зрозумів, що без професійної команди мені не обійтися. Головне для мене було зберегти ідею. І ми це зробили. One Life – це активна життєва позиція. Обмін та створення позитивних емоцій. Ми сповідуємо філософію, що життя – одне, і ми маємо його прожити максимально наповнено.
•
•
Наразі скільки людей ком’юніті One Life об’єднує по всьому світу?
Підписників – понад 200 000 людей. Але складно підрахувати. В різних країнах зі мною зв’язуються люди, яких я не знав раніше. Вони слідкують за нашою спільнотою і сповідують наші ідеали. Що стосується подорожей, то їх за 8 років ми здійснили сотні. Тисячі людей з різних куточків світу мандрували з нами.
Що потрібно, щоб приєднатися до вашого руху?
Нічого. Просто розділяти наші принципи та любити життя у всіх його проявах.
Чи змінилися ви після того як почали мандрувати?
Звичайно. Подорожі дуже розвивають. Перша моя подорож була до Польщі. Пам’ятаю, як мене все вражало, цікавила кожна дрібниця. Цікаво те, що вперше я побував за кордоном у 24 роки. А море вперше в житті побачив у 20 років. Тобто я був не надто досвідчений мандрівник. Серйозно я почав подорожувати з 2008 року, коли вже вийшов з бізнесу. Насправді життя не вистачить на весь світ. Зараз я побував у 130 країнах. Та загалом їх 240. Тобто мені треба об’їздити ще половину. Але навіть якщо я це зроблю, то в багато країн та місць я би хотів повернутися, більш детально їх дослідити та насолодитися ними.
В які країни ви любите повертатися?
Я дуже люблю Південно-Східну буддистську Азію (особливо Таїланд та острови), я люблю Грузію, Непал. Дуже люблю та поважаю США. Їх приклад збереження природи – еталонний. Взагалі я дуже люблю природу. Я не урбаніст. В навколосвітці я зрозумів, що кращі місця на планеті – там, де немає людини.
У мене склалося враження, що ви не з тих людей, що зупиняються. Мільйони вже були. Успішний бізнес був. Навколосвітня подорож здійснилася. Яка ваша наступна мрія?
Несподівано для себе я відчув її в навколосвітній подорожі. Я дійшов висновку, що наша планета дуже компактна і дуже цільна. І Дніпро, і Антарктида, і Сахара належать кожному, хто живе на Землі. А також, особливо після прикрого випадку з в’язницею в Ірані, я ще більше замислився, що для мене означає моя Батьківщина. Я гостро відчув, що я маю бути саме тут. Мені хочеться наводити лад в Україні. Я на свої очі бачив, що навіть в багатьох більш розвинених країнах немає такого потенціалу, як у нас. Я мрію, щоб наша країна стала привабливою для туристів. Хочу, щоб люди хотіли їхати до України.
•
•
Що для вас означає успіх?
Успіх для мене – це бути в гармонії з собою. Реалізовувати свій проект, з яким ти прийшов в цей світ. А головне, успіх – це можливість жити в злагоді зі своєю душею.
В чому секрет успіху спільноти?
По-перше, в щирості. Люди відчувають, якщо ти не віриш в свою ідею. Тому немає нічого ціннішого за щирість. Я живу цим. Це змінило моє життя. В мене татуювання One Life набито на все тіло. Це мої принципи. По-друге – ідея дуже проста. Вона природна та зрозуміла кожному. Кожна людина в будь-якій частині світу просто хоче жити щасливо, жити на повну. В тебе одне життя. Не витрачай шанс. Соmе on, Оne Life!
___
Backstage
-
- Артемій Сурін. MILLION №3
-
- Артемій Сурін. MILLION №3
-
- Артемій Сурін. MILLION №3
•