Автор: Kseniya Goncharova
18 Ноя. 2019

Богдан Струтинський: «Культурний ресурс – основа дипломатії України»

Герой нашого журналу та нашої країни. Людина, яка щодня по цеглинці будує український театр та популяризує Україну у світі. Український театральний режисер, педагог та продюсер, викладач, голова Національної спілки театральних діячів України, генеральний директор-художній керівник Київського національного академічного театру оперети, народний артист України Богдан Струтинський розповів про управління театром, стан у сфері культури, цьогорічні новинки оперети та свій шлях до успіху.

З Богданом Дмитровичем ми зустрілися у затишних та, безумовно, магічних за атмосферою стінах Національної оперети України.

За освітою ви режисер театру. Чи думали ви тоді, коли обирали професію, що станете керівником такого великого та красивого театру європейського значення, головою Національної спілки театральних діячів України, організатором міжнародних театральних фестивалів? Це була така мрія чи все це сталося трохи спонтанно?

Спонтанно, мабуть, нічого не відбувається. Коли ти обираєш професію, то вже на початку мрієш про якісь певні моменти, котрі ти хочеш реалізувати у майбутньому. Кожна людина мріє про щось велике. Але сказати, що я мріяв очолити саме театр, я не можу. Хоча за моєї каденції ми зробили цей театр академічним, а потім національним, та стали розвивати його досить швидко. Коли я тільки очолив оперету, то цей театр був зовсім не таким великим і не таким красивим, як зараз.

Якось, ще навчаючись у школі, я відкрив посібник вищих учбових закладів, і мені саме потрапила сторінка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.  І я сказав мамі: «Я буду тут викладати». Навіть не вчитися, а саме викладати. Так і сталося. Я одинадцять років віддав цьому вузу. Мої студенти зараз дуже успішні люди в професії.

Мої батьки дуже толерантно поставилися до мого вибору. Нас виховували в родині так, що кожен сам має обрати своє призначення в житті та нести за це відповідальність.

Чому саме театр оперети? Це був ваш власний вибір чи так склалася доля?

Театр оперети в мої студентські роки не вважався престижним, і ми досить скептично до нього ставилися. До того як очолити цей театр, я двічі бував тут на гастрольних виставах московських акторів.

І вже набагато пізніше, коли мені запропонували очолити театр оперети, тодішній міністр культури Юрій Петрович Богуцький чесно сказав, що радить і водночас не радить займатися цим закладом, адже в театрі на той момент склалася справді дуже складна ситуація.

Ви стали наймолодшим художнім керівником державного театру в історії незалежної  України. На той момент вам було 33 роки. Не лячно було розпочинати цей нелегкий шлях?

Коли я очолив театр оперети, він навіть не мав статусу академічного. Протягом шести років не набиралася трупа. Репертуар складався з семи вистав на місяць. В мене за спиною було одинадцять років викладання та багато таких проектів, як День Києва, День Незалежності, ювілей Гончара тощо. Одразу після пропозиції очолити оперету я відмовився та ще десь півроку не давав згоди. До цього я стажувався за кордоном і мислив вже зовсім інакше. А в нас тут ще й досі все було дуже по-радянському. В Україні ще боялися нових методик. Але вітер змін вже здійнявся.

Півроку я думав над пропозицією, та поступово прийшло розуміння, як врятувати цей театр і в якому напрямку його рухати. Звичайно, було лячно. Була складна трупа, не було молоді. Я запросив своїх 15 студентів, і це влило в театр «молоду» кров, створило деякий внутрішній конфлікт, але не руйнівного, а мобілізаційного характеру. Ми тоді грали казки, бо репертуар був дуже бідний.

На той час команда театру складалася з 214 осіб, а зараз налічує понад 440. В опереті працювали талановиті актори, і багато хто працює до сих пір, але була проблема мислення, бо працювати тут було не престижно. Я мав це змінити, і це вдалося. Зараз театр оперети є брендом, а актори пишаються, що вони – частина трупи. Людина має бути задіяна, реалізована та почуватися потрібною. Тоді вона буде повністю сумлінно віддаватися роботі.

Ви стали керівником оперети в період занепаду. В театрі не було глядачів, не було умов, майже не було прем’єр, а якість вистав була в рази нижчою від теперішньої. На сьогодні, без перебільшень, ви перший серед успішних культурних менеджерів в Україні. За скільки років ви впоралися з поставленими перед собою завданнями?

За п’ять років мені вдалося побудувати нове мислення. І я вважаю, що це дуже довгий строк. За законами природи звичка в людини формується за 21 день. Тож все могло статися набагато швидше. Але мені дістався театр з мінусовим сальдо – мільйон двісті тисяч гривень. На той період це була дуже велика сума. Коли я кудись телефонував, всюди мені «раділи» і пропонували віддати борги. На театрі були великі судові позики. Все було в руїнах. І це все паралізувало розвиток. Попереднє керівництво робило якісь «фейкові» договори та шило костюми до вистав в підрядників вдвічі дорожче, ніж ми шиємо зараз. І ці костюми розлазилися прямо на сцені. Таких моментів було безліч.

На сьогодні в оперети є два власних цехи пошиву костюмів, які можна назвати найкращими в Україні. Вони оснащені найсучаснішим обладнанням. Наші артисти оркестру грають на найкращих музичних інструментах, які взагалі є у світі. У нас в театрі є п’ять сцен, дві з яких експериментальні –для реалізації молодих режисерів та акторів. А до цього це була прокатна організація, де все здавалося в оренду.

Мені складно сказати, як я з цим всім впорався. Може, якби я знав, як це все буде, то вдруге б не погодився на цю авантюру. Але сталося, як сталося. Зараз наш театр працює за найвищими стандартами. Були часи, коли я йшов з театру о першій-другій ночі. Мій робочий день тривав майже цілодобово.

Зараз театр процвітає, і за цим дійсно приємно спостерігати. Ви можете сказати, що це вже сталий відрегульований механізм успіху? Чи кожного сезону виникають нові завдання та труднощі, які ви маєте долати з колективом?

Якщо ти сказав слово «проблема», то вона обов’язково намалюється. Звісно, театр – це динамічна історія, і якісь складнощі ми маємо долати постійно. Це безперервний процес.

Два роки тому я перейшов на лінійну систему управління. Зараз в нас немає великих нарад, протокольних доручень. Ми відмовилися від цього. Це займає багато часу і в мене, і в людей. Тепер я обираю куратора та спілкуюся більше з ним. А він вже працює з іншими учасниками процесу. Це більш сучасний метод. Я не хочу працювати за совдепівськими методами, які досі, на жаль, панують в українських театрах. Вдумайтесь: в класифікаторі професій в театрі немає посади маркетолога. Але якщо театр хоче бути конкурентним на ринку, заповнювати зали та продавати квитки, то без маркетингу та піару це неможливо. Зараз в нашому театрі водночас грають три вистави, і у нас аншлаг. Тож зрозуміло, що маркетолог просто необхідний для вдалої реалізації репертуарної політики театру.

Ви багато подорожуєте та неодноразово стажувалися за кордоном. Що ви перейняли в управлінні оперетою від закордонних колег?

Я дуже багато читаю. Інколи щось виникає на інтуїтивному рівні. З-за кордону я приніс планування в наш театр. В опереті постановки розплановані до 2022 року. Наші глядачі можуть купити квиток за півроку-рік до вистави. Колись «холодний» продаж вистав складав 10-15%, тепер сягає 35%. Глядач знає якість постановок і сміливо купує квитки на вистави в оперету за багато місяців до події.

Також ми перші серед театрів ввели електронну систему продажу квитків, яку я, до речі, вперше побачив в Прибалтиці. Ми були першим театром, який працював експериментально, поки не внесли зміни і доповнення до Інструкції з ведення квиткового господарства в театрально-видовищних.закладах. Вже потім у 2012 році нам вдалося внести ці зміни до законодавства.

Ви вже багато років займаєтеся фестивальною діяльністю. Розкажіть, що вас надихнуло на це, та як розвиваються фестивалі?

Зараз Національна оперета України – це серйозний синдикат, який має два великих фестивалі (Міжнародний мистецький фестиваль «Carpathian Space» у м. Івано-Франківську та Міжнародний музичний фестиваль «O-FEST», Київ-Буча), де ми є засновниками та організаторами. Ми привозимо учасників з понад 22 країн, а також потужних хедлайнерів. Цього року, наприклад, це були гурти The HardkissKAZKA та інші популярні українські гурти.

Ми організовуємо Всеукраїнський театральний Фестиваль-Премію «ГРА/GRA» (Great Real Art) – це національна премія (практично, театральний «Оскар»), яку заснувала Національна спілка театральних діячів України, де я головую. Цей захід також проходить на базі оперети. Нещодавно ми виграли декілька грантів від Посольства США,  ще один величезний культурний проект під назвою «Парк мистецтв» в Бучі, який відбувся за підтримки Уряду України. І взагалі, одна з найзаповітніших моїх мрій – це побудувати Національний будинок музики.

Ви досить довго викладали в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Наразі, як на мене, в Україні дуже не вистачає професійного викладання культурного менеджменту. Не хотіли б започаткувати та керувати саме цей курс? Чи вважаєте, що він є необхідним для молодих спеціалістів?

Взагалі, в нашій державі на сьогодні, на жаль, поховано театральну освіту та освіту в сфері культурного менеджменту. Звісно, це необхідна дисципліна, яку в нас зовсім не вивчають і не викладають. У нас були класні вузи свого часу, було багато хороших театральних інститутів, як, наприклад, в Одесі та Дніпрі. На жаль, їх просто закрили. Треба змінювати систему освіти та підхід до викладання, змінювати викладацький склад у вузах. Всюди має бути висока естетика, а якщо цього немає, то виховувати студента неможливо.

Працюючи над однією з власних книг (вона якраз буде присвячена суто менеджменту), я почав шукати базову літературу. І зіткнувся з тим, що її немає. Ані тут, ані в Європі та США. Тож доводиться      пристосовувати прийнятні для сфери культури моделі базового менеджменту та адаптувати цей матеріал під українські реалії.

Я кожного року маю пропозиції відкрити курс в театральному університеті, але, на жаль, на це просто не вистачає часу. Для студентів педагог має бути і батьком, і мамою, і наставником, і другом одночасно. Ці діти приходять не просто вчитися. Вони приходять зі своїми проблемами, переживаннями. Ця історія має право на життя, напевно, тільки якщо відкрити приватну школу або училище та робити це на бізнесовій основі.

Я думаю, що не тільки студенти, але й керівники українських театрів хотіли б чогось навчитися у сфері культурного менеджменту…

Це ілюзія. В нас є така проблема: директори театрів думають, що вони все знають і все вміють. Ми з НСТДУ проводимо сезонні школи. Ми за власний кошт привозимо спеціалістів з-за кордону. Це все менеджмент, час, оплата гонорарів, перельотів. Робиш це все для людей. Але приходить тільки молодь. Керівникам театрів вже нічого не потрібно. Вони вважають, що їм вже немає чому вчитися.

Які, на ваш погляд, проблеми культури в Україні в цілому та культурної спільноти зокрема?

По-перше, найбільша проблема – це аморфність та байдужість. По-друге, коли я чую, що люди кричать: «Дайте мені гроші, я все одразу зроблю!», я не вірю в це. По-третє, мала конкуренція ідей. Мала конкуренція людей. Люди бояться вийти за рамки свого тіла, своєї уяви. Бояться нового. Щоб розвинути ідею, треба мати дуже велику віру. Люди живуть в якихось запрограмованих сталих канонах і не хочуть їх позбуватися.

Щоб подолати ці моменти, потрібно придумати зовсім нову модель існування та функціонування українських театрів.

Кожного театрального сезону оперета зустрічає глядачів новими прем’єрами, новим ремонтом, новими колабораціями з цікавими українськими та закордонними артистами. У 2019 році в театрі стартував 85-й ювілейний сезон. Чим будете дивувати киян та гостей міста?

Цього року ми відкрили сезон в консерваторії 15 вересня. Одна з новинок – це співпраця з Freedom Hall, це вісім проектів. У нас був дуже насичений гастрольний вересень –  Угорщина, Словаччина. Потім – прем’єри по містах України: Вінниця, Івано-Франківськ. На сцені «Stage-Lab» у нас готується нова прем’єра «Френк Сінатра» та ще декілька цікавих проектів. На великій сцені з такого, що ще ніколи не гралося в Україні, – будемо ставити мюзикл «Доріан Грей». Музику до цієї вистави написав молодий сучасний композитор з Угорщини.

Загалом, у нас завжди багато цікавих проектів. Ми співпрацюємо з багатьма українськими та закордонними режисерами. Мені, наприклад, важливо, аби наша трупа відчувала різні форми роботи, різні підходи, різний досвід.

Також на сьогоднішній день Київський національний академічний театр оперети має найбільший пул культурної дипломатії. Це наша сильна сторона. Ми дуже активні в співпраці з посольствами та міжнародною спільнотою. Був рік, коли на один фестиваль привозили 69 дипломатів. Серед них 29 перших осіб – послів. До нас цього ніхто не робив.

Я вважаю, що культурний ресурс – це основа дипломатії України. В нас дуже багато талантів. Наші співаки працюють в усіх європейських театрах. З однієї тільки оперети виїхали десятки хороших вокалістів. Це дуже боляче, що в них на Батьківщині немає умов для праці та комфортного життя. Багато артистів хору та балету виїжджають працювати до Китаю. Там дуже великий попит на них. Ще є контракти на круїзних лайнерах. Це ще сумніше. Так, там артист може заробити гроші, але він втрачає час, можливості, кваліфікацію.

Що для вас означає успіх?

Якщо дивитися з точки зору театру, то успіх театру – це аншлаг. Глядач голосує грошима, часом. А з точки зору особистості, успіх – це, я думаю, питання самореалізації. Коли людина реалізована та відчуває гармонію та комфорт – це і є успіх. Успіх – в тому, щоб навчитися не гнатися за успіхом. Ти кожен день знаходишся у вирі подій, завдань, проектів, а життя проходить повз. Театр – це взагалі дуже жертовна історія. Треба себе віддавати, щоб отримати результат.

Photo: Oleksandr Serbinov
Filming & editing: Влад Пустовит
Location: Київський театр оперети1

Translation: Global Translation Services 1+1
Production: Million production

Просмотров: 292

Рекомендуем почитать

Бекстейдж интервью Тараса Джамалова генерального директора компании Lenovo в Украине

Выпустили платежную карту из чистого золота

Знаки зодиака от Dior. Лимитированная коллекция.