Автор: Kseniya Goncharova
25 Июн. 2019

Саша Лабуда: «Київ надихає мене більше, ніж будь-яке місто у світі!»

Іноді ми дивимось на те, що нас оточує з дитинства, як на щось буденне. Нас вже не захоплює квітучий київський ботанічний сад навесні або величний краєвид на Дніпро, що відкривається з пішохідного мосту. Але погляд іноземця, котрий може дозволити собі жити у будь-якому місті на планеті, а обирає саме Київ, надихає нас подивитися на звичне по-новому. Німецький художник зі слов’янським корінням Саша Лабуда вже три з половиною роки живе та працює в українській столиці і не збирається звідси їхати. У своїй світлій студії в Пасажі він пише розкішні абстрактні картини, грає на віолончелі, а вечорами гуляє вулицями міста.

 •

Бути художником – це не вибір професії, а, скоріш, спосіб життя. Чому ви обрали саме цей шлях?

Я дуже рано почав навчання. Коли мені було років дев’ять, в будинку моїх батьків деякий час жив художник, котрий створював дерев’яні скульптури для місцевої католицької церкви. Мені дуже подобалося те, що він робив. Тож я пішов до нього в майстерню та попросив його навчити мене працювати з деревом. Пізніше я оволодів основами живопису та друкарства. І вже з цими знаннями вирушив до Парижу продовжувати навчання.

І як склалася ваша творча доля у світовій столиці художників?

Я вирішив не вступати до паризької Академії витончених мистецтв, а набратися досвіду у видатних практиків XX століття. Це справді було дуже ефективне навчання на високому професійному рівні. Оселившись у всесвітньовідомій типографії Фернана Мурло, я залишився там працювати. Ці плідні роки стали найкращою академією живопису для мене.

Atelier Mourlot довгі роки було світовим центром з виготовлення літографій образотворчого мистецтва. Ці плакати самі по собі стали витворами мистецтва. Послугами ательє користувалися такі всесвітньовідомі художники, як Матісс, Боннар, Пікассо та багато інших. Під час роботи в ательє Мурло мені пощастило познайомитися з відомими авторами особисто: Марком Шагалом, Френсісом Беконом, Роберто Матта. Звичайно, ці знайомства залишили глибокий слід та різною мірою вплинули на мою творчість.

 •

Ваші батьки також мають творчу професію?

Мій батько – бізнесмен у Німеччині. Вже багато років він колекціонує картини і дуже добре знається на живописі та фотомистецтві. Камера – його давня пристрасть. Батько прочитав сотні книг про це. А мати взагалі ніколи не цікавилася мистецтвом. Вона вчителювала та займалася дітьми. В нас велика родина.

Ви навчалися, жили та працювали у Франції, Німеччині, Бельгії, Великобританії, на Мальті… І, врешті-решт, влаштували своє життя в Україні. Чому ви вирішили переїхати?

Це взагалі смішна історія. Мій друг зателефонував мені з Києва та розказав, що захопився цим містом. На що я одразу відповів, що нізащо туди не поїду. Але він показав мені декілька фотографій, які були дивовижними. Вже за декілька тижнів я зібрав речі, зачинив свою майстерню на Мальті та приїхав до Києва. І це був дуже гарний вибір. Я міг би жити в ідеальному Парижі або у будь-якому іншому місті. Але це нецікаво. Можливо, Київ не таке витончене місто, але я був вражений його атмосферою. Я бачу багато активної творчої молоді, котра впевнено створює нове мистецтво прямо тут і зараз. Вони сприймають різне та готові експериментувати. Вони хочуть пізнавати та відкриті до нового. Це схоже на нову еру мистецтва. В Україні вирує дух змін та свободи. В Парижі художник – це наче професія в офісі, а в Києві – це красивий спосіб життя. В цьому місті мені подобається абсолютно все. Навіть Позняки. Всюди живуть чудові люди.

Київ – дуже живе місто з гарним нічним життям. Ресторани та бари не зачиняються о дев’ятій вечора, як у багатьох містах Європи. Люди тут вміють відпочивати та насолоджуватися життям. Ну і, звісно, мене полонила місцева кухня. Я і сам люблю готувати та смачно поїсти. Тож борщ та вареники мені дуже смакують. Також в Україні дуже добре готують м'ясо.

 •

Ви побували в багатьох країнах та можете проводити паралелі. Чи є різниця між реалізацією художника в Україні та за кордоном?

В Європі та США мистецтво – це на 70% бізнес. Постійні переговори про транспорт, ціни, дизайн рамок, матеріали, контракти з галереями…. Рутина. У мене працюють менеджери в Нью-Йорку та Німеччині. А тут я можу займатися творчістю. Зараз в Україні намагаються підтримати вітчизняних художників. І це правильно. Мені просто подобається бути тут. Але це не заважає мені працювати з клієнтами в інших країнах.

Чи змінилися за час, проведений в Україні, ваші погляди як людини та як художника?

Приїхавши сюди, я навчився працювати повільніше, з більшою концентрацією занурюючись у картину. Пишу в середньому 12-15 робіт на рік. На жаль, місцеві ж художники працюють дуже важко. В Києві мені захотілося писати більше портретів, адже в українців дуже красиві та виразні обличчя. Таких не знайдеш на Мальті. Часто малюю портрети дітей, тому що в них дуже гарні обличчя. Тобто змінився темп та глибина робіт, розвиваються нові напрямки власного стилю живопису.

Взагалі, в Україні для мене – ідеальні умови для творчості. Я жив в багатьох містах, але проблема не в географії, а в тому, що люди всюди стали закритими. Вони перестали хотіти та вміти отримувати драйв від життя. Всюди панує байдужість. А в Україні цього нема. Людям хочеться жити, не дивлячись на складну ситуацію в країні. І ця атмосфера дуже надихає.

Ви завжди представляли школу абстракціонізму? Чи працювали і в інших стилях?

Коли я почав свій шлях художника в Парижі, я писав реалістичні картини. В мене гарна школа живопису, я досконало володію багатьма техніками. Я надихався роботами Роберто Матта, Рембрандта, Френсіса Бекона. Але потім збагнув, що маю проявляти індивідуальність у власному стилі. Наше століття дуже технологічне. Сучасні камери на 100% передають всю красу навколишнього світу у чітких лініях та яскравих кольорах. Камера все одно зробить все краще за людину. Отже немає потреби у гіперреалізмі. Художнику важливо показати зовсім іншу глибину та вкладати у картину зміст, емоцію, сутність. І моя місія у мистецтві – показати цей безпосередній спалах, глибину емоції.

Ваші картини наповнені яскравими фарбами та внутрішньою силою. Що ви передаєте цим виром кольорів? Яка палітра ваша улюблена в роботі?

Кольори – це головна «зброя» художника. Вони дають можливість передати виразність та красу того, що хоче передати своєю роботою митець. Я люблю користуватися яскравими барвами в своєму живописі. Віддаю перевагу чистим природним кольорам – жовтий, червоний, синій, зелений. Не люблю чорний колір. Люблю в одній картині використовувати різні відтінки одного кольору. Це дуже складна техніка.

Кажуть, що художнику обов’язково необхідна муза. Звідки з’являються сюжети та натхнення для ваших картин?

Муза мені не потрібна. Люди думають, що робота художника – це суцільні почуття. Але це не зовсім так. Все ж таки це робота, яка, до речі, потребує дуже високого професійного рівня та зосередженості. Тож я дуже вдячний Києву за те, що тут я можу зосередитися та робити те, що мені подобається в живописі. Моє натхнення – це атмосфера цього міста.

 

Як ви вважаєте, в чому вимірюється успішність художника в XXI сторіччі?

Звичайно, для художника у будь-які часи мірилом успіху є реалізація, наявність прихильників, плідна співпраця з престижними відомими галереями. Для більшості людства успішний художник це той, хто виставляється в Нью-Йорку, Парижі або Лондоні та продає картини за великі гроші. Це загальноприйняті мірила успішності – гроші, реалізація та слава. Від цього нікуди не дітися. Люди вважають тебе успішним і зовсім не розуміють, чим саме ти займаєшся. Але для самого художника успішність – це професіоналізм. Ти маєш бути впевненим, що твої роботи бездоганні. Для цього потрібно багато працювати, шукати свій власний шлях у мистецтві. Отже, якість та гроші – це ідеальний орієнтир для митця. Гроші дають можливість навчатися та подорожувати.

 

Що ви можете порадити молодим живописцям?

Моя порада починаючим художникам – будьте сміливими. Багато молодиків вважають, що вони гірші за інших. Це часто блокує подальший розвиток. Не комплексуйте. Життя дуже коротке, і ви не маєте права відмовлятися від його можливостей. Вивчайте якомога більше технік, експериментуйте, спілкуйтеся з талановитими художниками, подорожуйте, вчіться працювати з кольорами, слідкуйте за якістю, отримуйте досвід, вивчайте, як передати емоції та почуття. Просто робіть це!

 •

Photo: Oleksandr Serbinov

Filming & editing: Vlad Pustovit​

Location: Sascha Labuda’s Studio

Translation: Global Translation Services 1+1

Production: MilliON

Просмотров: 76

Рекомендуем почитать

Макс Яковер: «Будущее – во взаимодействии бизнеса, искусства и технологий»

Документальный фильм Nike о футболистках из разных стран

Брошь для Серены Уильямс: украшение от Nike и Swarovski для выступления на Уимблдоне